Олександр Іващук. Німби на здачу
Завантажити збірку “Олександр Іващук – Німби на здачу”
Читати на Google Play Books:
Олександр Іващук
НІМБИ НА ЗДАЧУ
поезії
Ідея цієї збірки не нова.
Давно хотів об’єднати в один файл рядки, які так непросто виявилось покласти на одну мелодію.
«Німби» – це така собі своєрідна «решта» від музичної діяльності, що назбиралась за багато років.
Щоправда, тут зустрічатимуться і тексти пісень, які на папері лунають зовсім іншими кольорами (принаймні, мені так видається).
І нехай лунають, летять понад сніговими заметами – вітром у волоссі,
мереживом дощу
і чимось
таким особливим,
непомітно
захованим
поміж
слів.
НІМБИ НА ЗДАЧУ
Помилково чи може на добру удачу
В магазині дали мені німби на здачу
Замість дріб’язку, що не знайшла продавщиця
До пакету засунули сяючі кільця
Обдивився – все начебто з ними в порядку
Регулюється розмір і ступінь посадки
Одягай і носи – хай стає у пригоді!
Тільки німби не дуже-то зараз у моді…
Це ж вдягнув – і одразу роби добрі справи –
Витягай із вогню і будуй переправи
А подяки за це не такі вже й хороші
В тебе ж німб! А навіщо до нього ще й гроші?
Звісно знав я, що німби тепер всім байдужі
І по курсу до євро вартують не дуже,
Та не було такого ще в світі нарешті –
Щоби німби як жуйки давали на решту…
******
Я зітхнув і поклав їх назад до пакету –
Не докажеш нічого, нікому, ніде ти
Лиш потай озирнувся чи хто не побачив
І сховав капюшоном частинку від «здачі»
ПОЕТАМ
держава не любить поетів –
їй треба побільше мармиз,
щоб руки тримали багнети,
над натовпом несли портрети,
а очі дивилися вниз
суспільство не любить поетів –
мовляв, всі вони диваки
і їх романтичні сонети
(часом ще й такі некоректні!)
цінують хіба смітники
родина не любить поетів –
ніякої ж користі з них!
у шані лиш срібло й карети
й плетуться з докорів тенета
для їхніх сердець молодих
ніхто не полюбить поетів,
бо вірш жалить гірше змії
та все ж неупинно і вперто
вкладає думки у куплети
цвіт нації, сором сім’ї
******
та з досвіду років минулих
іще невідомо хто з нас
підніме на ноги поснулих
і з піснею піде під кулі,
а хто з білим стягом продасть…
ПРАВОРУЧ
Я пройду за тобою всі шляхи,
Під подих кулі я підставлю скроню, –
Я родом з краю, де живуть птахи,
Я захищу і охороню
Я буду біля тебе кожну мить,
Хоч і судилося згори невпинно
З тобою щосльози мені губить
Із білосніжних крил пір’їну
Я йтиму за тобою наче тінь,
Запалюватиму вночі сузір’я, –
І буду доти у твоїх колін
Як упаде останнє пір’я
Не бійся, не журись –
Я завжди поруч
Біля плеча твого
Праворуч
ПЛОЩИНА
У площині дотичності двох душ
Немає часу й не існує болю…
Там в бур’янах цвітуть гірлянди руж –
У площині дотичності двох душ
Дорога з жовтих витертих цеглин
Веде мене попри сади і хмари
Я до інакших не зверну площин,
Дорого з жовтих витертих цеглин!
Моя фортеця і моя тюрма,
Де спокій мій захований за грати
Навчіть нас, люди добрі, вибачати,
Щоб крапкою не стала площина
КОЛА
Плюнули в душу – розбіглося колами.
Дзеркало чисте спотворило хвилями, –
Мого обурення хвилями кволими,
Болю мого мерехтіннями білими
Чи розумієте ви що накоїли?!
Запам’ятайте, якщо не осягнете,
Бо ще не раз зі своєю недолею
Ви до моєї криниці потягнетесь
Станете в чергу з цеберками срібними,
Хоч джерелу вже не бути прозорому, –
Але чомусь не почуєтесь винними
Й не зачерпнете хоч крапельку сорому
Здіймете шквал філософської критики,
Зборкавши лють аргументами голими,
І, наостанок, ще раз, про всяк випадок,
Плюнете в душу. Побавитесь колами…
САМОТНІЙ ВОВК
Самотній вовк на місячній дорозі –
Без віри, без вагання, без мети…
Давно я вже у Долі на порозі
І так без неї плаче і тремтить
Моя душа і не моє сумління –
Якось уже так склалося життя.
От тільки б не зійти на скавуління
З непереможно-гордого виття!
Міняються ролями дні і ночі
У вихорі захцянок і турбот
Лиш місяць нагадає-залоскоче,
Що рідна зграя – то ж є мій народ
Я був у жертвах й сам приносив жертви,
Не був святим, хоч прагнув до небес,
І Долі буду вдячний довше смерті,
Що я – самотній вовк, а не самотній пес
7 ♠
Скрегоче під ногами білий сніг
Під тягарем моїх думок і кроків,
І в плутаній мозаїці доріг
Морським вузлом затягується спокій
У награних усмішках – довгий шлях
До відповіді на одне питання:
Чому все те, що грію на грудях
Завжди стає для мене покаянням?
Останні козирі – і ті віддав тобі…
Й застигли в рукавах трефові жарти, –
Мабуть, їм теж стає не по собі
Як легко часом ставиш ти на карту
Мою любов. Хай буде що будé!
Бо нагорі комусь все ж краще знати
Що нам на плечі ніжно упаде –
Пікове сім чи переможна карта…
МЕРЕЖИВО
вогким мереживом дощу
малює вітер на вікні
тебе мені
я прожену з очей росу
в глибінь замерзлої душі
поміж вірші
ще трішечки, ще кілька днів –
й згорять за відчаєм мости
і прийдеш ти
******
і, мов прокинувшись зі сну,
на мене дмухнуло теплом
холодне скло
БІСЕР У КУЛАЦІ
Бісер у кулаці
Я затиснув сильніше
Любі ближні гравці
Поводьте себе скромніше
І може мій вибір – гріх,
Але коли буде можливість
Добро – лише для своїх
Для решти є справедливість
EVOLUTION
В акваріумі на полиці
Пливуть маленьких рибок тільця
Снують по колу невагомо
У імітації водойми
До риби не заглянеш в душу –
А може хоче та на сушу
Аби через мільйони років
Робити по пустелі кроки
А потім відростити крила
Й літати в небо до світила!..
Та всі ідеї рибозлету
Не сколихнуть тепер планету
Банально все – рибині жодній
Не вилізти по склу назовні
Щоб гордо з водоростей вийти
І перший подих свій зробити
Слизькі й відлогі дуже стінки
Акваріýмної домівки…
Отак прогресом незворушним
Об скло розбився evolution
КВІТИ, ВАЗОНИ, ОБМАН
Сонячним днем на порозі у літа
Я пересаджував в горщиках квіти
Й раптом подумалось у ту хвилину
Що я обманюю бідні рослини
Я їм даю з чорноземом вазони
І підливаю чотири сезони
Ставлю на сонце, бур’ян переполю –
Але це тільки ілюзія поля
Замість родючого пишного лану
Я їх саджу в керамічну оману
І за турботу у них вимагаю
Щедрого на кольори урожаю
Квітніть! Ростіть! Розпускайте пелюстки!
Це підвіконня позбавте від пустки!
Дайте краси і буяйте до краю!
Квіти ж ростуть. І про мене не знають.
Їм все одно де пускати коріння
Ґрунт під ногами – уже батьківщина!
Їхня свобода – це сонячне світло
Й крапля води – і нехай буде літо
******
Ми, мов поцуплені квіти з городу
Віримо теж, що в вазоні – свобода
Але насправді це просто чужина,
Щоб у теплі пересидіти зиму…
ЕЛІТА І ЖИТЛО
Безтурботна реклама фінкризі назло
Закликає придбати «елітне житло»
Планування, парковка, хороший район –
Все для блага і зручності ВіАйПерсон
Кращі з кращих, еліта, спіши, налітай –
Під помешканням завуальовано рай!
Метр квадратний оселі – всього лиш п’ять цифр
І це ще не найбільший у місті тариф!
Та проходили мовчки повз бажану ціль
Кандидати наук, вчителі і митці
Йшли поети, атлети і воїни йшли…
Може, не до вподоби їм щось у житлі?
Але ж ні, це хороший і якісний дім –
Спекулянти й банкіри вдоволені всім!
Вихваляють чиновники вигляд з вікна,
Одностайні нардепи: «Прийнятна ціна!
Ми он дітям купили і купимо ще!»
…А в цей час хтось в гуртожитку вкрився натще
І заснув на дивані у втомі від дум
До вірша запихнувши надію і сум
******
…Ми забули на мить про сучасний мотив
Де «елітність» трактується кількістю цифр
А коли всім у світі керує «бабло» –
Є житло для еліти. Й «елітне житло».
БАТЬКОВІ ЧЕРЕВИКИ
У мене достатньо грошей
І я не належу до фриків
Та інколи з радістю ношу
Батькові черевики
Вони не нові, не модні
Знайомі із майстра руками
І примхи умов погодніх
Витримували роками
Їх стиль – минула епоха
Реліквія із дев’яностих –
Британської класики трохи
Поверх вітчизняного ГОСТ’у
Це важко мені пояснити
Принадою манять одною
Ніяк її не оцінити
Зручністю і ціною
Як буря у серці здійметься
І світ проти тебе стіною
Коли я крокую здається
Наче він поруч зі мною
КАМІНЬ І КАМІННЯ
Сіра гора. І крута, і стрімка –
Камінь котити стомилась рука.
Тягнеш уверх – та пручається схил
Сповнений ницих ньютонівських сил
Нужбо, котись, налягай, помагай,
Ще кілька обертів – вже видно край
Спільне зусилля, вершина ж одна!..
Та не потрібна камінню вона
Раптом сяйнуло на тлі сірих барв –
Я ж власноруч цей вантаж назбирав!
Наче непотріб у стрічці новин
Вибраний лайками мною одним
І розімкнулись долоні. Бувай.
Як передумаєш – наздоганяй.
Хочеш – лежи. Чи котись. Чи коти.
Кожен свій шлях обира до мети
Але важливо відчути момент
Як із болота виходить цемент
Аби не стало у цьому піке
Камнем у пазусі серце людське
******
Всі колись чули зачовганий міф
Як волочив каменюку Сізіф
Взяв би та й кинув! – казали мабуть
Та чи багато без каменя йдуть?
ПЕРЕГОРІЛО
Де знайти горизонти для нових ідей
Щоб від рими пашіли уява і тіло
Я хотів нести світло, немов Прометей
Але перегоріло
Що невдячніше творчості в темні часи?
Для багаття у псевдодуховній безодні
Надто мало вогню – необхідний бензин
Та рідкі вуглеводні
Cтрашно, що голоси загасають в пітьмі
Як мільйони подібних, лунавших до цього
Бо немає потреби писати пісні
І немає для кого
Але іскру залишу. Хай тліє, горить
Може комусь таки припаде до вподоби
Наче зірка, оточена ніччю вгорі
Без прикрас і оздоби
ФРЕНДЗОНА
Запах жувальної гумки
Вітром в твоєму волоссі
Ти говорила «стосунки»?
Здалося
За жовтопикістю смайлів
Роздратування вагони
Дивом дивніша Х-файлів
Френдзона
Нащо телефонувати
Сенсу бажати «добраніч»
Й бути лише варіантом
Обабіч?
Все це не дуже спортивно –
Бути весь час в обороні
Знову моя половина
В полоні
Чи варто вголос казати
Що почуттів надто мало…
Йдуть королівські фрегати.
Дістало
******
Та хоч бринить кожний атом
Ти по примарному сліду
Вкотре пливеш аргонавтом
В Колхіду
ПОРОЖНЕЧА
Надто сильно тиснула у плечі
Звідусіль, зусибіч порожнеча
І не було в ній точки опори
Аби землю звернути і гори
Лиш провалля в любому керунку
У чужу невдоволену думку
Що натомість не має своєї
Ні жаги, ні мети, ні ідеї
І над прірвою, наче в тумані
Із байдужості, цвілі, омани –
Я відчув із острáхом і щемом
Що вона проникає у мене
Заливає, заповнює діри,
Кольорове затягує сірим –
І за мить почуття з пеленою
Як належне сприймаються мною
У рядках забагато дефісів
Та пульсують курсивом девізи:
«Ні про що хвилюватись не варто –
Все колись перетвориться в нафту»
Може й так. Але якось з безодні
Нафта вирветься словом назовні
І згорить у серцях і моторах
Тих, хто знайде в ній точку опори
******
Досить слів. Час вертатись до бою –
Порожнечу
тиснути
собою
У МЕРЕЖІ
Хто не спить у нічному місті
Тому дуже добре відомо
Що насправді стоїть за змістом
«У мерéжі хвилину тому»
Почекав. Оновив сторінки.
Цей годинник напевно бреше –
Промайнули тижні та тільки
«Дві хвилини як не в мережі»
Друга ночі мене стиснула –
Спати пізно, лягати рано
«Кільканадцять хвилин минуло»
І я досі біля екрану
Хоч нема для розмови теми,
І писати нема резону…
Та читаю біля нікнейму
«У мерéжі годину тому»
Сам не знаю чого чекати
У твоїй цифровій депеші –
Просто інколи треба знати
Що ти поруч. Тут. «У мережі».
ХОВАНКИ
Заховаю дерево в лісі,
Краплю в морі, квітку у цвіт
І до тебе сховаю ніжність
У щоденне просте «Привіт»
Заховаю у сонці промінь
І зелений колір в траву
А любов я сховаю в повінь
У якій навколо пливу
Заховаю нитку в тканину,
Заховаю цеглину в дім
У танок сховаю обійми
І твій дотик сховаю в нім
Голку в сіно, хмарину в небо,
Скло у шибку, цифру в лото –
Я сховаю усе як треба
Аби їх не знайшов ніхто
І якщо ти чогось не бачиш
Розуміти маєш сама –
Анітрохи це ще не значить
Що насправді цього нема
ЗИМА
Надійшла зима, привіталась,
Неможливе мені утнула –
Пригадати те, що не сталось
І забути те, що не було
Це все мóя схильність до драми –
У важких снігóвих заметах
Називати по імені шрами
І з їх літер складати сонети
Про серця, переплетені в коси
Написати чергову пісню
Від якої тремтітиме голос
І кипітимуть ріки Полісся
Щоб від пари розтанула крига
І здійнялись ввись первоцвіти –
Щоб збагнути природу відлиги
І що холоду можна радіти
******
Та ночами спати не можеш
Від думок, що питають правди
Чи для цього ти, зимо, приходиш –
Оцієї рими заради?..
Олександр Іващук
НІМБИ НА ЗДАЧУ
Німби на здачу
Поетам
Праворуч
Площина
Кола
Самотній вовк
7 ♠
Мереживо
Бісер у кулаці
Evolution
Квіти, вазони, обман
Еліта і житло
Батькові черевики
Камінь і каміння
Перегоріло
Френдзона
Порожнеча
У мережі
Хованки
Зима
Олександр Іващук. Німби на здачу © 2017
