Іващук: Діти в зеленому (вірш)

Непростий час зараз в Україні. Поспілкувався з людьми, яких відправляють на Схід… Свої думки і емоції творча людина, звісно, найкраще заримує і висловить у поезії.

ДІТИ В ЗЕЛЕНОМУ

Голодні, холодні і щойноприбулі
В зеленому діти крокують під кулі
Куди вони йдуть і за кого – не знають
Та власне отак найчастіше й буває

Далеко від дому, ще далі від раю
Їх хата чомусь опинилася скраю
Судомно стискають в руках автомати
Вчорашнії діти – сьогодні солдати

З шевронами кольору неба і жита
Мовчать про своє у зеленому діти
Та все, що несказано спільне в одному –
Єдине бажання – чимшвидше додому…

Хтось каже – купили броню іноземну!
Ще хтось би привіз її в ніч оцю темну
Нехай би зігріла не душу, так тіло
І як не від куль, то від дум захистила

Бо важко в невіданні на шахівниці
Хто проти зелених – для всіх таємниця
Чи теж пішаки, чи слони, тури, коні?
І найголовніше – який у них колір?!

Чому вони лізуть до наших клітинок,
Чому нав’язали оцей поєдинок?
Невже свою сторону впорядкували,
Що лад свій наводити хочуть і далі?

Мовчанка. Хоч гамірно досить в ефірі
Волають чужинці – “на Заході звірі,
Що прийдуть до вас, якщо так і сидіти!”
Але не говорять, що це – просто діти

Які ще три дні тому були на волі
І східна клітинка не терла мозолі,
Лиш західний вітер гойдав вишиванку…
Агов, хто зі Сходу? Вже звична мовчанка…

Мовчать королі, чесно обрані, нові
(Старий також мовчки десь “жифф” у Ростові)
Носити мішки – не заяви робити…
Робіть щось негайно. Під кулями – діти.

До чого веду – що я проти всім серцем,
Щоб гинули діти в чужих інтересах
Нехай королі, яким є що втрачати
Гризуться самі. А ми будем “мовчати”.

І мовчки робити свою спільну справу
Плече до плеча будувати Державу,
Щоб стало синонімом “щастя” віднині
У цілому світі ім’я України

Олександр Іващук